Молитва: особистісні форми презентації

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.17721/BSP.2021.2(14).7

Ключові слова:

молитва, діалог, горизонтальні стосунки, вертикальні стосунки, релігійна віра, персоніфікація Бога, молитва як психотерапія

Анотація

Досліджено феномен молитви в контексті діалогу, в якому виражені різні рівні оприявнення «Я». Розглядаються закономірності виникнення, генезису і функціонування молитви як певної комунікації, в якій розгортається діалог – екзистенційно-персоналістична спрямованість особистості. Аналізується, з одного боку, специфіка і роль молитви в історичній генезі, а з іншого – її персоналізація та тематизація. Історичні форми уможливлюють як процес вирізнення молитви від інших мовних актів релігійного і нерелігійного характеру, так і дозволяють виявити особистісні аспекти комунікації релігійного відношення Я і Ти, особистості і персоналізованого надприродного. Проведено співвідношення молитви та магічної культової практики. Підкреслено, що в багатьох первісних спільнотах молитва набувала форми магічних замовлянь і заклинань, в яких волетативна компонента була домінуючою. Причому, міжособистісна комунікація розгорталася як горизонтальний зв’язок, завдяки якому відбувалася трансляція досвіду, його суто практична спрямованість. Натомість у християнській молитві переважають комунікативні зв’язки, які, по-перше, «вплетені» в контекст домінуючого вертикального відношення Я і Бог та, по-друге, визначають міжособистісні стосунки релігійної спільноти. В залежності від мети, яку переслідує людина, молитви мають різноваріативну персоналістичну спрямованість; однак, загалом, всі вони генерують смисли, спрямовані як на накопичення досвіду долання складної життєвої ситуації, так і на особистісне зростання.

##submission.downloads##

Опубліковано

2021-12-30

Як цитувати

Предко, Д. . (2021). Молитва: особистісні форми презентації. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Психологія», 2(14), 36–41. https://doi.org/10.17721/BSP.2021.2(14).7