Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Психологія

Динамічні архетипи емоцій як інструмент психотерапевтичної роботи: методика "Стимул, Емоція, Тип"

Світлана Васьківська — 2023-06-14

В с т у п . Рефлексія переживань клієнта – важливий етап психотерапевтичної дисоціації. Метою статті є обґрунтувати ідею авторської методики експрес-діагностики переживань клієнта та описати алгоритми роботи психо- технологічного інструменту психотерапевтичної дисоціації "Стимул, Емоція, Тип" (СЕТ).

М е т о д и . Технологією передбачено трактування емоцій як ієрархії еволюційно сформованих динамічних архети- пів пристосування, які представлені в структурованій карті-схемі, згідно з якою і ведеться аналіз переживань клієнта. Шляхом теоретичного й емпіричного дослідження у карту відібрано дев'ять типових модусів-архетипів переживань людини: Драматизація, Уникання, Обережність, Залежність, Виокремлення, Суперництво, Пізнання (Усвідомлення), Експансія, Збалансоване Прийняття Реальності. У методичному матеріалі вони представлені колодою асоціативних карток із зазначенням типів реагування та картою, на яку завдяки диференціації "сорочок" карток автоматично проєктуються переживання клієнта під час терапевтичного аналізу його ситуації. Наведені алгоритми роботи допомагають швидко розпізнати архаїчно згорнуту дію, яку презентує архетип, та передбачити її перебіг. Сутнісне прочитання індивідуального малюнка переживань дозволяє дистанціювати клієнта від напруження у бік аналізу та розшифрування символіки його типового реагування, обговорити ефективнішу для певної конфліктної ситуації стратегію і тактику розв'язання проблеми.

Р е з у л ь т а т и . Продуктивність методу підтверджено в процесі математико-статистичного аналізу результатів емпіричного дослідження та доведено практично.

В и с н о в о к . Доведено, що технологія СЕТ є ефективним інструментом психотерапевтичної роботи з усвідомлення та трансформації афективних реакцій клієнта.

Особливості трансформації Я-концепції жінки

Іван Данилюк — 2023-06-14

В с т у п . Я-концепція особистості – це явище, що містить уявлення людини про саму себе та її власну оцінку цих уявлень. Представники різних напрямів у психології наголошували на тому, що позитивна Я-концепція особистості є умовою благополуччя та повноцінного функціонування особистості, яка повною мірою усвідомлює своє Я, знає та вміє використовувати свої переваги та недоліки, прагне реалізувати свій потенціал (К. Роджерс, Р. Бернс, Дж. Незлек, Р. Плеско тощо).

Першим розділення спрямованості Я-концепції на позитивну та негативну запропонував Р. Бернс. Зважаючи на те, що дихотомічний вплив на Я-концепцію особистості здійснюється постійно і проявляється у різних життєвих ситуаціях, актуальності набувають позитивні трансформації Я-концепції, які відбуваються під дією різних факторів, зокрема їх провокують особистісні риси – доброзичливість, сумлінність, невротизм тощо (Дж. Кемпбел, І. Токунага, Т. Хорючі тощо).

Мета статті полягає у з'ясуванні особливостей конструктивних і деструктивних трансформації Я-концепції жінок.

М е т о д и . Для дослідження особливостей трансформації Я-концепції особистості було застосовано такі методики: Самоактуалізаційний тест САМОАЛ (для дослідження ставлення особистості до себе та прагнення до самоактуалізації), 16-факторний особистісний опитувальник Р. Кеттела (16РF) (для дослідження особистісних характеристик), шкала толерантності до невизначеності С. Баднера (для дослідження ставлення до себе та до змін), Я-структурний тест Г. Аммона (для з'ясування центральних структур Я); проєктивна методика "Ідеальна Я" (для дослідження когнітивного компонента Я-концепції); проєктивна методика "Куб у пустелі" (для дослідження рівня комфорту в актуальних життєвих умовах та особливостей соціальної спрямованості особистості).

Р е з у л ь т а т и . Виявлено, що позитивні зміни Я-концепції відбуваються, якщо особистість характеризується: сміливістю, експресивністю, довірливістю, домінантністю, спокоєм, конструктивним нарцисизмом, конструктивною агресією, конструктивним зовнішнім відмежуванням Я, емоційною стабільністю, прямолінійністю, розслабленістю, прагненням до творчості, гнучкістю у спілкуванні, толерантністю до невизначеності, прагненням до гармонійного буття та здорових стосунків, автономністю, конструктивною сексуальністю, конструктивною тривогою, задоволеністю досвідом роботи за спеціальністю.

Водночас доведено, що негативні зміни Я-концепції відбуваються, якщо особистість характеризується емоційною стабільністю, практичністю, прямолінійністю, тривожністю, радикалізмом, інтолерантністю до невизначеності, дезорієнтацією у часі, контактністю, автономністю, дефіцитарною агресією, деструктивною тривогою, конструктивним нарцисизмом, дефіцитарним нарцисизмом, конструктивним внутрішнім відмежуванням Я, товариськістю, сміливістю, прагненням до гармонійного буття та позитивних стосунків із навколишніми, деструктивним нарцисизмом, конструктивним зовнішнім відмежуванням Я, дефіцитарним зовнішнім відмежуванням Я.

В и с н о в к и . Під час дослідження особливостей трансформації Я-концепції жінок віком від 26 до 40 років було визначено, що трансформація Я-концепції відбувається у двох напрямах: конструктивному і деструктивному. Доведено, що саме суб'єктивна оцінка особистісної реалізованості є індикатором конструктивної або деструктивної трансформації Я-концепції: особистість зі сформованою позитивною Я-концепцією впевнена в тому, що вона є реалізованою у житті; особистість із негативною Я-концепцією демонструє те, що вона є нереалізованою та має серйозні труднощі із самореалізацією. Наведено психологічні особливості особистості, які характеризують наявність конструктивної або деструктивної трансформації Я-концепції особистості.

Психометричні властивості шкали "Багатовимірна шкала локусу контролю здоров'я": українська вибірка

Іван Данилюк — 2023-06-14

В с т у п . Контроль над здоров'ям та управління ним є важливими процесами, актуальність яких посилилася після пандемії COVID-19. Не менш важливим контроль здоров'я є також для населення України і на сьогодні. Для вимірювання контролю здоров'я використовуються різні методики оцінювання, і методика MHLC є однією з найпоширеніших. Оскільки проблематика ставлення до здоров'я актуальна в усьому світі і зазначена шкала продемонструвала високу валідність на кількох мовах світу, то необхідність її валідації українською мовою є беззаперечною. Відповідно, це дослідження мало на меті адаптувати шкалу MHLC (багатовимірний локус контролю над здоров'ям) до українського контексту та перевірити психометричні властивості шкали на її придатність до використання серед українськомовного населення.

М е т о д и . Властивості шкали MHLC було оцінено на вибірці з 392 респондентів з України. Психометричні властивості оцінювалися за допомогою таких статистичних тестів: оцінювання надійності та внутрішньої узгодженості (альфа Кронбаха), факторний аналіз (експлораторний та конфірматорний) та кореляційний аналіз.

Р е з у л ь т а т и . Виявлено, що показник альфа Кронбаха для шкали MHLC становить 0,72. Аналіз EFA показав наявність трифакторної структури моделі. Показники придатності моделі такі: χ2 = 389, p < 0,001; CFI = 0,86; TLI = 0,84), SRMR = 0,06, AIC = 22982, BIC = 23209. Основними факторами моделі є: "впливові інші", "внутрішній" і "випадок". Кореляційний аналіз виявив сильний зв'язок між елементами шкали MHLC і елементами шкали 5С, що підтверджує конвергентну та дискримінантну валідність.

В и с н о в к и . Доведено, що українськомовна версія шкали MHLC має позитивні психометричні характеристики і може використовуватися у дослідженнях, орієнтованих на українськомовний контекст та українськомовну вибірку. Процедура валідації показала здатність української шкали відповідати початковим п'яти факторам, запропонованим авторами шкали.

Особливості прояву рівня життєстійкості залежно від домінуючих копінг-стратегій особистості

Іван Данилюк — 2023-06-14

В с т у п . Дослідження життєстійкості є на сьогодні актуальними, адже вона є провідною психологічною характеристикою особистості, яка допомагає долати труднощі та вирішувати складні життєві ситуації. Незважаючи на те, що існують певні відмінності між поняттями життєстійкість та копінг-стратегії, дослідження демонструють взаємозв'язок між копінг-стратегіями та життєстійкістю особистості. З одного боку, життєстійкість визначається здатністю людини до конструктивної копінг-діяльності, спрямованої на подолання життєвих труднощів, а з іншого, вона є її результативним вираженням.

М е т а . Побудувати прогностичну модель, яка дозволить визначити рівень життєстійкості залежно від обраних копінг-стратегій поведінки.

М е т о д и . Методика "Тест життєстійкості", адаптація Д. А. Леонтьєва та О. І. Рассказової; методика "Індикатор копінг-стратегій" Д. Амірханома, адаптація В. М. Ялтонського; опитувальник "Способи опановувальної поведінки" Р. Лазаруса; опитувальник "Проактивна опановувальна поведінка" Л. Аспінвалла, Є. Грінгласса, Р. Шварцера, С. Тауберта, адаптація О. Старченкова. Для створення прогностичної моделі було здійснено регресійний аналіз

Р е з у л ь т а т и . Визначено прогностичну модель, яка дозволяє виявити рівень життєстійкості залежно від панівних копінг-стратегій. За допомогою регресійного аналізу було доведено, що найбільший вплив здійснюють три предиктори, а саме уникнення проблем, проактивне подолання, планування розв'язання проблеми.

В и с н о в к и . Виявлено, що вибір копінг-стратегій визначає загальний рівень життєстійкості людини та її здатність ефективно протистояти будь-якій ситуації. Дослідження показало, що проактивність особистості, емоційна саморегуляція та уміння розраховувати часову перспективу є основними чинниками успішного подолання труднощів, тоді як спроби уникнення негативних переживань та заперечення проблеми перешкоджає прояву життєстійкості. Проте для більшої деталізації моделі необхідно здійснити подальші дослідження.

Психологічні особливості саморегуляції осіб із проявами духовної кризи

Таїса Кириленко — 2023-06-14

В с т у п . Обґрунтовано, що дослідження проблеми ролі саморегуляції в переживані духовної кризи особистістю є запорукою гармонійного розвитку її потенційних можливостей в сучасних умовах.
М е т а і з а в д а н н я . Проаналізовано підходи до визначення змісту поняття саморегуляції, духовності, духовної кризи. Розглянуто основні складові саморегуляції, їх змістове наповнення. Проаналізовано розуміння духовності та типів і тенденцій духовної кризи українськими і закордонними авторами.
М е т о д и . Було досліджено особливості співвідношення складників і рівня саморегуляції з переживанням духовної кризи у 50 осіб віком від 24 до 68 років включно, із них 25 українців та 25 поляків. Для того щоб визначити особливості саморегуляції, було обрано методику "Стиль саморегуляції поведінки" В. І. Моросанової, що дозволяє виявити вираженість рівня саморегуляції та основних її складників: планування, моделювання, програмування тощо. Для дослідження проявів духовної кризи використовувалась методика "Діагностика духовної кризи" Л. В. Шутової та А. В. Лящук, у якій діагностувались показники прогресивної і регресивної тенденцій духовної криз, та екзистенційного вакууму.
Р е з у л ь т а т и . За результатами емпіричного дослідження виявлено домінування (64 %) середнього рівня саморегуляції та з'ясовано, що групі з низьким рівнем саморегуляції, за недостатньої сформованості складників моделювання і програмування, притаманна більша виразність переживання духовної кризи з переважанням прогресивної тенденції.
В и с н о в к и. Результати кореляційного аналізу засвідчили обернений зв'язок складників саморегуляції програмування та моделювання з особливостями переживання духовної кризи, зокрема екзистенційного вакууму. Сформульовано висновки стосовно вікових та національних особливостей саморегуляції особистості з проявами духовної кризи.

Полезалежність / поленезалежність як чинник індивідуального стилю подорожування

Катерина Мілютіна — 2023-06-14

Вступ. Наявність засобів відновлення нормативного психічного стану, підвищення стресостійкості є максимально актуальною проблемою сьогодення. Подорожування як спосіб дозвілля та рекреації започаткувалося не так і давно - з другої половини ХХ ст. Бажання змін і життєвого руху є несвідомим природнім прагненням розвитку і прояву індивідуальних дослідницьких стратегій та пізнавальних процесів, тобто когнітивного стилю. Метою було висвітлення результатів пілотажного дослідження зв'язку полезалежності / поленезалежності з індивідуальним стилем рекреаційної діяльності (подорожуванням).
Методи . Було використано такі методи: тест включених фігур Готтшальдта, анкетування та поглиблене інтерв'ю: Вибірку становило 20 осіб (N = 20), з яких 11 жінок та 9 чоловіків віком від 20 до 25 років. Усі учасники брали участь в обстеженні добровільно, з усвідомленою згодою.
Результати. Виявлено, що серед полезалежних респондентів як варіант подорожей 7 осіб обрали "в межах країни", "за кордон" і "на природі", 3 особи - "по своєму місту" і "в "екзотичні" країни". Як спосіб подорожей 8 осіб обрали "літак", 5 - "пішки" і "автобус", 4 - "потяг" і "автівка". Жоден не обрав "велосипед або човен". У вподобаннях щодо оточення у подорожах 5 осіб воліли б самостійно подорожувати, 9 - у парі. Як варіант подорожей серед поленезалежних 5 осіб обрали "по своєму місту" і "за кордон", 4 - "в "екзотичні" країни", 3 - "на природі" і "по своєму місту". Як спосіб подорожей 6 осіб обрали "пішки", 4 - "автівка" і "літак", 3 - "потяг", "автобус" і "велосипед". Вибір оточення у подорожах був таким: 5 осіб обрали "самостійно" і "в парі", 3 - "з туристичною групою". Цікаво, що поленезалежні респонденти не обирали варіанти "своїм містом" та майже не обирали - "на природі".
Висновки. Було розкрито, що полезалежні особи мають тенденцію до вибору подорожей лише самостійно чи у парі. Натомість поленезалежні досліджувані частіше воліють подорожувати своєю країною або за кордон, зрідка потягом, автобусом чи велосипедом, проте готові проводити цей час як самостійно, так і в парі чи з туристичною групою.

Життєстійкість студентів з інвалідністю та без інвалідності в умовах війни

Олена Овчаренко — 2023-06-14

Вступ. Формування життєстійкості у студентів з інвалідністю та без інвалідності в умовах війни є дуже актуальним у зв'язку з тим, що в умовах війни студенти стикаються із випробуваннями, які їм треба долати або адаптуватися до них, адаптуватись до жорстких умов життя, зберігаючи при цьому психічне та фізичне здоров'я за рахунок наявних ресурсів, яких у часи кризи не вистачає.
Метою дослідження є теоретично та емпірично дослідити особливості життєстійкості студентів з та без інвалідності в умовах війни.
Методи. Було проведено емпіричне дослідження життєстійкості студентів з інвалідністю та без інвалідності з використанням тесту життєстійкості, який є адаптацію опитувальника Hardiness Survey, розробленого американським психологом Сальваторе Мадді. Вибірку становили відповіді 60 студентів Відкритого міжнародного університету розвитку людини "УКРАЇНА".
За результатами дослідження розкрито, що значення показників складників життєстійкості (порівняно з нормативними показниками) у студентів з інвалідністю та без інвалідності в межах норми і мають середній рівень.
Також 50 % студентів з інвалідністю мають низький рівень життєстійкості порівняно зі студентами без інвалідності, які мають 36,4 %. У студентів без інвалідності переважає середній рівень життєстійкості, що становить 40,9 %.
Висновки. Виявлено, що війна в Україні впливає на зниження показника життєстійкості. Студенти не відчувають безпеку, повітряні тривоги суттєво впливають на навчальний процес, який або зупиняється або продовжується в умовах тривожного стану. Тому студенти не можуть контролювати свої вчинки та не вірять в свої сили. Аргументовано, що студентам з інвалідністю все ж таки важче долати стресові умови та адаптуватися до навколишніх подій, адже люди з інвалідністю весь час перебувають у стані боротьби, їм весь час потрібно адаптуватися до тих чи інших умов та долати життєві труднощі. З'ясовано, що на студентів без інвалідності впливає підвищена відповідальність за близьких і те, що деяким студентам довелось піти працювати та підтримувати родину, також студенти чоловічої статі належать до категорії можливих мобілізованих, що є тригером до заниження цих показників. Проте за показниками життєстійкості та її складників студенти з інвалідністю майже не відрізняються від студентів без інвалідності.
Водночас зазначено, що для зниження напруження, стресу та виснаження студентської молоді в умовах війни необхідно посилити психологічну підтримку, яка має бути реалізована в закладі вищої освіти для створення безпечних, комфортних умов навчання. Психологічне та фізичне здоров'я студентів є значним чинником успішної самореалізації.

Психоделічно асистована терапія та медитативний досвід як чинники особистісних змін

Надія Омельченко — 2023-06-14

Вступ. Унаслідок воєнного нападу на Україну військові, а також і цивільне населення стикається з розладами психіки, такими як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресія, тривожність та панічні атаки. У класичній психотерапії та психіатрії часто спостерігається недостатня ефективність у лікуванні цих станів. У Сполучених Штатах та країнах Європи здійснюється значна кількість досліджень щодо психоделічно асистованої терапії та її потенційного психотерапевтичного впливу на лікування депресії та ПТСР, особливо у випадках, коли традиційні методи лікування не є ефективни¬ми. Ураховуючи це, надзвичайно актуальним є звернути увагу на цей альтернативний метод лікування ПТСР та депресії.
Мета. Зроблено спробу розкрити особливості психоделічно асистованої терапії та медитативного досвіду як чинни¬ків особистісних змін, таких як рівень тривожності, суб'єктивного благополуччя, загальної задоволеності життям та самоусвідомленості особистості.
Метод. Дизайн цього дослідження комбінований: включає кількісні та якісні методи. Незалежними змінними є досвід у психоделічно асистованій терапії, досвід у медитації та досвід в обох практиках; залежними змінними є тривожність, суб'єктивне благополуччя, загальна задоволеність життям та самоусвідомленість особистості. Загальна вибірка складалась із 33 осіб.
Результати. Виявлено, що медитація та псилоцибінова терапія покращують емоційний стан та психологічний добробут досліджуваних, зокрема, вони сприяють зосередженню, внутрішньому спокою, усвідомленню себе, зменшенню тривоги та депресії, а також пізнанню себе та саморозвитку.
Висновки. Медитація та участь у ПАТ знижують рівень тривожності. Респонденти, які медитують та брали участь у ПАТ, мали нижчий рівень тривожності порівняно з іншими групами. Участь у ПАТ найбільше підвищувала рівень суб'єктивного благополуччя. Участь у ПАТ та медитація підвищують рівень самоусвідомленості. Респонденти, які займа¬лися цими практиками, мали вищий рівень самоусвідомлення порівняно з групою, яка лише медитувала. Респонденти оці¬нюють ефективність терапії як високу та сталу. Вони відзначають значні зміни у своєму житті, такі як полегшення симптомів депресії, покращення когнітивних функцій, зміни у ставленні до себе та інших, збільшення енергії та здатності приймати рішення. Тобто участь у ПАТ та медитації доцільно використовувати для людей, які мають низький рівень са- моусвідомленості та суб'єктивного благополуччя, але хочуть їх підвищити, та високий рівень тривожності та депресив¬них станів і хочуть знизити їх рівень.

Особистісне "Я" у контексті молитви

Денис Предко — 2023-06-14

Вступ. Значення молитви неможливо переоцінити, а надто - у складних життєвих обставинах. Аналіз здійснено, виходячи із тези, що молитва - це не лише діалог у контексті стосунків "людина - Бог", а й своєрідний психічний стан, який характеризується емпатійністю та синергізмом як суто людського, так і божественного. Основні смислові нюанси молитви - звернення, відгук, вникнення, з одного боку, формують діалог як можливість прийняття існування Бога в суб'єктному просторі "Я - Ти", а з іншого - сприяють трансцендуванню, самоконструюванню особистості. У такому молитовному процесі здійснюється сприйняття "Я" як "Іншого", а "Іншого" як "Я". Мета дослідження - з'ясувати відношення Я - Інший у контексті молитви, її психологічні та релігійні можливості, які розкривають її функціональні аспекти.
Методи. Використано методи аналізу, порівняння, синтезу, узагальнення та систематизації.
Результати. Доведено, що молитва, відкриваючи перспективи подолання екзистенційних проблем, по-перше, задовольняє духовні запити людини через діалог із Божеством; по-друге, формує почуттєвість до Іншого; по-третє, виконує функцію центруван¬ня свідомості, завдяки чому концентрувальна індивідуальність перетворюється на максимально цілісну особистість. Наголошено на функціональній спорідненості релігійної віри та молитви, їхньої ролі в конструюванні молитовного досвіду як своєрідної емпатійної життєвої стратегії, як релігійно-духовного простору співбуття "Я" та "Іншого". Розкрито, що молитовний досвід слугує основою життєздатності, життєствердження людини та містить значний психотерапевтичний потенціал, оскільки його носій націлений на дієво-практичне подолання кінцевості людського існування у прагненні до вічного, абсолютного буття.
Висновки. Виявлено, що молитва як діалог мотивує активізацію сутнісних сил людини, збагачуючи її досвідченість, особис- тісне зростання та оптимізує духовну самотрансценденцію. Цей феномен інтенційно вміщує у собі Іншого, засвідчує співучасність та співпричетність з ним. Його інтенсивність залежить від емоційно-чуттєвої палітри, яка не лише підсилює діалог, а конструює "Я". Отже, молитва не лише "фокусує" свідомість, а й виступає могутнім засобом її центрування. Саме ця здатність молитви, умож-ливлюючи процес єднання людського та Божественного, сприяє формуванню гармонійної, цілісної особистості. Обґрунтовано, що найяскравіше сутність молитви розкривається у молитві-емпатії, коли долаються межі "Я" та проблеми, почування "Іншого" знахо-дять відгук в "Я", власне, відбувається своєрідне особистісне перетікання. Молитва, вміщуючи в собі значний психотерапевтичний потенціал, допомагає подолати складні життєві ситуації та сприяє покращенню психічного здоров'я, а в періоди життєвих криз за-безпечує моральне виживання і ствердження людини.

Психотерапія екзистенційної провини як засіб збереження психологічного здоров'я особистості

Лариса Терлецька — 2023-06-14

Вступ. Проблема переживання екзистенційної провини посідає одне з центральних місць у психологічних дослідженнях, зокрема й у закордонних. Це обумовлено тим, що в екстремальних життєвих ситуаціях (війна, пандемія, економічна та соціальна небезпека тощо) переживання особистістю почуття провини, а особливо екзистенційної провини, різко зростає. Мета дослідження: розкрити зміст поняття провини та її видів, особливості переживання особистістю екзистенційної провини.
Методи. Було використано теоретичні методи - аналіз, класифікація, типи, узагальнення, які дали можливість науково-теоретичного обґрунтування отриманих нами даних, та емпіричні методи, такі як діагностика самоактуалізації студентів, контент-аналіз переживання провини у студентів з високим і низьким рівнем самоактуалізації особистості.
Результати. Проаналізовано поняття: провина, страх, тривога, екзистенційна провина, сором. За допомогою по-рівняння переживань емоцій сорому та провини виявлено, що почуття сорому часто активізує захисні механізми, призводить до дистанціювання від ситуації, тоді як почуття провини викликає конструктивні відповіді та бажання виправити ситуацію; почуття провини позитивно пов'язане з емпатією, а відчуття сорому - обернено пропорційно їй; нарешті, почуття сорому може спричинюватися психологічного дистресу - депресії, тривоги, нав'язливих станів, низької самооцінки, порушень харчової поведінки та ін., у той час як щодо почуття провини подібні зв'язки не зафіксовані
Висновки. Визначено, що почуття провини є позитивним з погляду того, що воно не просто утримує людину в моральних межах, але й мотивує на те, щоб діяти правильно і прагнути виправляти ситуацію.

Дослідження кар'єрних переходів українських IT-проєктних менеджерів на перше місце роботи

Ростислав Чайка — 2023-06-14

Вступ. Розроблення програмного забезпечення - дедалі більш важлива галузь української економіки, особливо в період перебалансування, викликаного війною, та перетікання людських талантів із традиційних галузей економіки в нові креативні індустрії. Кар'єрний перехід на посаду проєктного менеджера - один із найпростіших способів залучити в IT-індустрію персонал з інших секторів економіки. У зв'язку з цим досліджено, які соціально-психологічні чинники сприяють кар'єрним переходам проєктних менеджерів в IT на перше місце праці та надано рекомендації щодо заходів зі збільшення кількості IT-спеціалістів в Україні.
Методи. Здійснено огляд літератури з кар'єрної та організаційної психології про кар'єрні переходи, кар'єрні стадії і кар'єрний вибір. Використано аналіз та синтез для виокремлення методологічних засад цього психологічного явища. Проведено онлайн-опитування і презентовано аналіз джерел переходів на перше місце праці в IT проєктними менеджерами. Проаналізовано спосіб переходу на перше місце праці.
Результати. Розкрито поняття кар'єрних переходів і пов'язаних з цим поняттям термінів. Підтверджено гіпотезу про переважання бажаного психологічного портрета над потрібними знаннями під час найму проєктних менеджерів без досвіду роботи в IT на перше місце праці. За результатами аналізу досліджень показано, що більшість переходів (53 %) на посаду проєктного менеджера зараз відбуваються зсередини IT-індустрїїзавдяки самостійному навчанню(79 %).
Висновки. Виявлено, що серед основних чинників, які сприятимуть більшій кількості кар'єрних переходів на першу посаду проєктних менеджерів не з IT, є зменшення контрасту між посадою IT-проєктного менеджера та посадою проєктно- го менеджера з інших сфер бізнесу, а також мінімізація негативних сюрпризів, котрі можуть призвести до звільнень таких світчерів у разі першого працевлаштування. Зазначено доцільність введення в університетські програми більшої кількості заходів з отримання досвіду з управління проєктами, лідерства, робочого спілкування, створення і управління проєктами. Надано рекомендації для наступних дослідників та практиків проєктного менеджменту, котрі будуть працювати з темою кар'єрних переходів на перше місце праці IT-проєктних менеджерів в Україні.

Використання імерсивних технологій у роботі з суїцидальністю (на прикладі технологій віртуальної реальності)

Ольга Шевчук — 2023-06-14

Вступ. Обґрунтовано, що суїцидальність виступає важливим аспектом суспільного здоров'я, адже щороку самогубства забирають не лише життя окремих осіб, а і впливають на оточення, яке знало суїцидента, спричиняючи низку наслідків, щодо яких своєчасно мають бути вжиті відповідні доцільні заходи. Розкрито, що передумовами до впровадження політик і практик превенції та поственції самогубств можуть виступати природні права людини, економічні наслідки суїциду, ціннісні базиси, культуральні та релігійні традиції тощо. Ці ж аспекти, за певної їх комбінації, можуть виступати факторами формування ризику та/чи бути протективними щодо розвитку суїцидальної поведінки. Метою статті є аналіз досліджень та розроблен¬ня підходів до емпіричного вивчення використання імерсивних технологій у роботі з суїцидальністю.
Методи. Використано загальнонаукові методи теоретичного дослідження, зокрема аналіз наукової літератури, методи систематизації, синтезу та узагальнення.
Результати. Показано, що прикладом якісного поєднання міждисциплінарних досліджень та результуючих пропозицій щодо практичних інтервенцій у контексті суїцидальності є використання імерсивних технологій як у сфері ментального здоров'я та психосоціальної підтримки взагалі (наприклад, у роботі з певними коморбідними станами та симптомами), так і предметно суто до суїцидальної поведінки. Визначено, що імерсивні технології, а саме віртуальна реа¬льність, можуть сприяти певним можливостям, серед яких, наприклад: 1) створення контрольованого середовища для дослідження / формування певних копінгів та навичок емоційної та поведінкової регуляції; 2) покращення занурення і включення клієнта / пацієнта в роботу з його/її запитом; 3) більше врахування індивідуальних особливостей та потреб клієнта / пацієнта фахівцями, за рахунок збільшення варіативності організації сетингу.
Висновки. Виявлено, що найбільш ефективними в часі щодо профілактики самогубств себе показали кейси, що включали злагоджену роботу ключових соціальних акторів та стейкхолдерів, які могли як сприяти покращенню загального стану благополуччя особистості, так і враховувати актуальний стан конкретної людини та її унікальні особливості. Засвідчено, що подальші предметні дослідження та аналітика потребують урахування специфіки інфраструктури (вартість обладнання, загальні умови для забезпечення такої взаємодії, кваліфіковане навчання надавачів послуг, потенційні технічні баги та їх наслідки тощо), а також розширення дискусії щодо етичних аспектів такої роботи (безпека, конфіденційність даних, приватність осіб, ризики ескалації тенденцій до позбавлення себе життя, якість контакту з особою, що за наявності супроводжує процес таких інтервенцій тощо). Визнано, що загалом імерсивні технології натепер показують ряд переваг поряд із класичними засобами інтервенцій, тому є перспективними для подальшого вивчення та імплементації.

Типи особистісних змін майбутніх фахівців психологів-терапевтів

Анастасія Яворська — 2023-06-14

Вступ. Суспільно-політичні процеси загострили проблеми психологічної допомоги громадянам; підготування кваліфікованих фахівців психологів-терапевтів. Одним із чинників розвитку фахівця є здатність до особистісних змін. Мета - розкрити зміст основних факторів особистісних змін майбутніх фахівців психологів-терапевтів.
Методи. Використано методики "Велика п'ятірка"; тест Герцберга; "Діагностика соціально-психологічних установок особистості" (О. Потьомкіна); "Ціннісний опитувальник" (Ш. Шварц); "Дослідження вольової саморегуляції" (А. Звєрьков, Е. Ейдман); "Діагностика мотиваційних орієнтацій у міжособистісних комунікаціях" (І. Ладанов, В. Уразаєва); "Мотивація професійної діяльності" (К. Замфір); "Тест соціального інтелекту" (Дж. Гілфорд); "Опитувальник самостав- лення" (В. Столін, С. Пантілєєв); "Шкала психологічного благополуччя" (К. Ріфф). Окремі шкали з цих тестів увійшли до факторів особистісних змін.
Результати. У результаті факторного аналізу методом головних компонент виокремлено чотири фактори осо- бистісних змін майбутніх психологів-терапевтів: 1) "зразок" - схильність до змін, довільний самоконтроль, відповідаль¬ність, здатність досягти особистого успіху, відкритість досвіду, орієнтація на процес, самостійність, універсалізм, внутрішній тип мотивації і загальної саморегуляції, соціальне мислення, психологічне благополуччя; 2) "особистісно- цільовий" - суспільне визнання, досягнення особистого успіху, зміст роботи, орієнтації на результат, владу, компроміс; гедонізм, самоконтроль; внутрішня і зовнішня позитивна мотивації, самоприйняття; 3) "професійно-цільовий" - приємність, співпраця, зміст роботи, орієнтації на процес, гроші; егоїзм, доброта, зовнішня позитивна і негативна мотивації; 4) "прагматично-гуманістичний" - екстраверсія, нейротизм, співпраця, альтруїзм, самостійність, безпека, орієнтація на прийняття іншого, позитивні стосунки.
Висновки. Поняття особистісного змінювання (особистісних змін) є родовим щодо поняття розвитку особистості. Зміст встановлених факторів характеризує чотири основні напрями - ідеальний, потребово-мотиваційний, цільовий, самоприйняття, у контексті яких насамперед можливі особистісні зміни студентів у процесі психолого-педагогічного управління процесом самоорганізації відкритої системи особистості.

Посттравматичне зростання з перспективи наративного підходу до вивчення особистості

Вікторія Яценко — 2023-06-14

Вступ. Виклики сьогодення потребують від людини здатності справлятися з кризовими ситуаціями та інтегрувати цей досвід для розвитку особистості, що відображено в такому психологічному феномені, як посттравматичне зростання. Ураховуючи методологічні обмеження попередніх кількісних досліджень з цієї проблеми, виникла потреба в розширенні розуміння цього феномену, використовуючи нові методологічні підходи, зокрема наративні методи. Метою цього літературного огляду є дослідити джерела, у яких феномен посттравматичного зростання вивчався у межах наративної теорії особистості, та відповісти на такі запитання: а) як посттравматичне зростання може бути відображене в наративах людей, які пережили травматичний досвід?; б) наскільки ефективною є психотерапія, яка використовує наративні техніки, у фасилітації посттравматичного зростання?
Результати. Аналіз наявної літератури показав, що вивчення посттравматичного зростання у межах теорії наративної ідентичності залишається перспективним та недостатньо вивченим напрямом. Найбільш адаптивними тема¬ми, через які може проявлятися посттравматичне зростання у життєвих історіях людей, є теми агентності та спокути, які в деяких дослідженнях були пов'язані з глибшим когнітивним опрацюванням спогадів, психологічною зрілістю, просоціальними та афективно-експресивними рисами особистості та покращенням психічного здоров'я. Виявлено, що центральним процесом, який визначає суб'єктивну інтерпретацію своєї життєвої історії та формування наративної ідентичності, є процес смислотворення. Водночас зазначено, що поки було проведено недостатньо досліджень, які націлені на вивчення ефективності наративних технік у фасилітації посттравматичного зростання.
Висновки. Розглянуто обмеження цього огляду та перспективи для подальших досліджень із підкресленням важливості дослідження динаміки посттравматичного зростання на рівні наративної ідентичності за допомогою лонгітюдних дизайнів та змішаної методології. Також визначено перспективи інтеграції наявних та майбутніх досліджень з цієї пробле¬ми у практику психотерапії.